Прояви девіантної поведінки: Неприпустима назва — Вікіпедія

alexxlab 48 лет назад

Содержание

Особливості девіантної поведінки у дітей підліткового віку

Кожна особистість унікальна і неповторна. Тому вміння знайти і розкрити індивідуальність – не лише борг, але й призначення кожного вчителя.

Класний керівника – це та людина, яка проводить найбільшу щоденну роботу з учнями, яка може розгледіти і допомогти по запобіганню скоєння учнями класу правопорушень та злочинів.

Наш колектив працює з складним контингентом учнів. Систематично здійснюється правовиховна робота на основі особистісно-орієнтованого підходу. Педагоги вивчають індивідуально-психологічні особливості учнів, їх здібності, нахили. Кожен класний керівник вивчає сімї , визначаються діти, в сімях яких не приділяється належна увага, обстежуються житлово-матеріальні умови проживання, визначається, яка допомога потрібна батькам у вихованні тощо.

Вивчення  відхилень  у  поведінці  має  свою  багатовікову  історію:  з погляду  фізіології  та  психології (Л.  Виготський,  Д. Ельконін, О.

  Леонтьєв,  Д.  Ламброзо,  О. Петровський,  В.  Шелдон),  соціології (Г. Беккер,  Е. Дюркгейм,  Р. Лінтон,  Р. Мертон,  Міллер),  педагогіки (П. Блонський,  Г. Гордон,  Я.  Корчак,  А.  Макаренко,  Й.  Песталоцці, Ж.- Ж. Руссо,  В.  Сухомлинський,  К. Ушинський, С. Шацький). Незважаючи  на  багатовіковий  досвід,  інтерес  сучасних  науковців  до проблем  девіації  є  стійким  і  виправданим.  Дослідження  девіантної поведінки  у  світовій  науковій  літературі  представлені  достатньо  широко,  а в  сучасній  вітчизняній  психології  і  педагогіці  є  визначальними,  тому  що саме  девіантна  поведінка  перешкоджає  соціалізації  особистості,  її становленню й формуванню, розвитку її громадянської самосвідомості.

Підлітковий  вік  має  дуже  важливе  значення  у  розвитку  та становленні особистості людини. У цей період значно поширюється обсяг діяльності  людини,  помітно  змінюється  характер,  відбуваються  відчутні особистісні  зміни,  з’являються  новоутворення,  закладаються  основи свідомої  поведінки  та  вимальовується  загальна  картина  моральних переконань.   Але  проблемним  є  те,  що  все  це  відбувається  на  фоні фізіологічного  й  психічного  розвитку  підлітка,  його  духовного становлення.  Для  дітей  такого  віку  провідною  діяльністю  є  спілкування  з ровесниками  і  наслідування  їхнього  прикладу.  Для  них  характерне почуття  дорослості,  критичне  ставлення  до  людей,  старших  за  віком,  а головне,  потреба  у  самовихованні,  самоствердженні,  самосвідомості  та  у розвитку  самооцінки.  Тому  підлітковий  вік , характеризується  фахівцями як  перехідний,  складний,  важкий,  критичний.  Звідси  й  неадекватність реакцій  у  відносинах  із  навколишнім  середовищем,  суперечність  у  діях  і вчинках,  які  сприймаються  дорослими,  як  аномалія,  відхилення  від загальноприйнятих правил і норм поведінки.

Зміни  в  поведінці  дитини (як-от:  дратівливість,  брутальність, невихованість,  небажання  навчатися)  спричиняють  одночасне  бурхливе фізичне  зростання  і  статеве  дозрівання,  занепокоєння  сприйняттям  себе іншими  людьми  та  пошук  професійного  покликання.

  Підліток  намагається самовизначитися,  ідентифікувати  себе  як  члена  однієї  із  соціальних  груп, що  водночас  вимагає  від  нього  прийняття  атрибутики  цієї  групи: поведінки, стилю одягу, мовлення.

Дієвість складових частин системи правової освіти та виховання зумовлюється глибокими знаннями індивідуально-психологічних особливостей «важковиховуваних» учнів, умов їх сімейного виховання, соціального оточення.

Отже, людина  не  народжується  девіантною,  а  стає  такою  поступово. Психологічні  труднощі,  емоційні  розлади  і  порушення  поведінки  досить часто  зустрічаються  у  більшості  дітей.  Це –  невід’ємна  частина  розвитку. У  підлітків  з  девіантною  поведінкою  спостерігається  порушення  в емоційно-вольовій  сфері.  Для  них  характерні  неврівноваженість,запальність,  імпульсивність,  часта  зміна  настрою,  емоційна  нестійкість. Така нестабільність характеру впливає на відносини в класному колективі з однолітками, з дорослими, призводить до частих конфліктів.

Суттєва  ознака  девіантної  поведінки –  конфлікт,  суперечність  між існуючими  нормами  моралі  та  права,  а  також  невміння,  небажання  або нездатність підлітка відповідним чином їх виконувати. Цікаво  те,  що  на  сьогоднішній  день  серед  мотивів  антигромадянської поведінки  підлітків  майже  половина  скоєних  правопорушень  пов’язана  із задоволенням  примітивних,  зокрема  аномальних  для  підліткового  віку, потреб (спиртне,  тютюнові  вироби,  наркотичні  речовини  тощо).  За статистикою,  частина  підлітків (до 20  %)  скоюють  правопорушення  з прагнення  пізнати  нове,  випробувати  незвідане,  інша  частина– з  пустощів, з  нічого  робити (11  %).  Та  близько  чверті  відсотків  правопорушень здійснюються з бажання самоствердитись серед однолітків.

Значне місце в організації індивідуальної роботи з «важкими» підлітками займає практичний психолог, який виявляє відхилення у поведінці учнів та вибудовує напрями вивчення причин відхилень. Продовжена робота по забезпеченню комплексного підходу до формування здорового способу життя серед учнівської молоді.

Оновлено базу даних осіб, які входять до «групи ризику», 7 учнів взято під особливий контроль щодо відвідування ними навчального закладу, місця і часу проведення вільного від навчання часу.

Робота практичного психолога проводиться за такими напрямками:

  1. Діагностика індивідуально-психологічних особливостей:

– акцентуацій характеру – розпізнавання типів і виявлення причин акцентуйованих рис характеру;

– психотипи за Айзенком;

– методика міжособистісних взаємин Т.Лірі;

– проективні (малюнкові) тести;

– тести на визначення рівня тривожності, агресивності, рівня самооцінки тощо.

2. Бесіди з учнями та вчителями. Спираючись на отримані результати проведеної діагностики, надаються певні практичні рекомендації по відношенню виховання і навчання і батькам, і класним керівникам, і вчителям;

3. Проведення індивідуальної, групової корекційної роботи, тренінгів тощо;

4. Профілактика девіантної поведінки (зловживання алкоголем, тютюнопалінням, наркотичними речовинами).

Цілком  зрозуміло,  що  сучасна  молодь  не  отримує  належної  уваги іноді  навіть  зі  сторони  батьків,  не  кажучи  вже  про  державу.  Тому  під  час аналізу  та  пошуку  шляхів  подолання  девіантної  поведінки  в  школярів необхідно  враховувати:  особливості  підліткового  віку,  негативні  чинники впливу  сім’ї,  чинники  навколишнього  середовища,  пливи  на  людину  в процесі  її  розвитку,  негативний  вплив  найближчого  оточення  і,  перш  за все,  зважати  на  антипедагогічну  поведінку  батьків,  дорослих,  однолітків, негативний  вплив  засобів  масової  інформації,  особливо  телебачення  та масової відеопродукції.

Більш  того,  існують  й  безліч  інших  чинників  середовища,  що позначаються  на  дезадаптації  підлітка,  наприклад:  недоліки  у  вихованні підлітка,  помилки  сімейного  виховання,  тепличні  умови,  відчуження дитини  від  будь-яких  життєвих  проблем,  що  сприяють  формуванню інфантильності;  помилки  та  упущення  в  процесі  навчання  та  виховання  в освітній  установі,  особливо  в  школі;  залучення  підлітка  до  спиртних напоїв,  тютюнокуріння,  наркотиків,  азартних  ігор;  відсутність  єдності  та узгодженості  у  виховній  діяльності  батьків  у  сім’ї;  у  взаємодії  сім’ї  та школи тощо; негативна особистісна позиція самого підлітка; відхилення в самооцінці  дитини;  відхилення  в  особистісних  домаганнях  підлітка (витікають  з  відхилень  у  самооцінці,  немає  бажання  і  активності  у досягненні своєї мети).

Більшість  фахівців  вважає,  що  девіантна  поведінка  закономірна  в тому,  що  не  виникає  на  порожньому  місці. „Важкі”  підлітки,  як  правило, виростають  у неблагополучних  сім’ях.  Зазвичай  девіантна  поведінка  стає наслідком  цілого  комплексу  причин.  Це  і  спадкові  захворювання,  і неналежний  догляд  за  дитиною,  і  нездорові  сімейні  стосунки  тощо. Особливу  проблему  в  таких  сім’ях  становлять  прояви  жорстокості  до дітей  у  вигляді  фізичних  покарань  і,  навіть,  сексуальне  насильство. Безумовно,  негативний  відбиток  на  психіку  дитини  накладає спостереження  за  проявами  жорстокості  й  насильства  як  у  власній  сім’ї, так і в телепередачах і кінофільмах.

Проблема девіантності повинна вирішуватися через підвищення ролі сім’ї  в  профілактиці  такої  поведінки  підлітків.  Також  необхідне підвищення  виховної  ролі  школи  в  попередженні  та  подоланні  відхилень у  дітей –  підготовки  якості  вчительського  складу,  створення  при  школах соціальної  служби,  яка  б  могла  сприяти  індивідуалізації  роботи  з девіантними  підлітками,  розвиток  системи  позанавчальної  виховної роботи  з  ними  в  умовах  школи.

  Та  найголовніше  те,  що  єдність  сім’ї  та школи об’єднує та підсилює виховний вплив на девіантних підлітків. Сукупність  усіх  цих  соціальних  чинників  справляє  істотний  вплив на  розвиток  особистості  підлітка.  Чинники  визначають  характер соціальної активності– її позитивне чи негативне спрямування. Загальної  педагогіки  для  впливу  на  підлітків  з  девіантною поведінкою  замало,  необхідно  застосовувати  інші  прийоми  та  методики, які  вивчає  соціальна  педагогіка.  Вона  має  на  меті  допомогу неповнолітнім,  які  мають  проблеми  в  задоволенні  особистих  потреб  та  у пристосуванні до соціальних, фізичних і психічних норм суспільства.

Отже,  цілком обґрунтовано  можна стверджувати,  що кінцевою метою виховання,  як  процесу,  який  формує  особистість,  є  вчинки  особистості,  які є  соціальною  дією,  що  об’єднує  особистість  і  соціум.  Тому  виховання відіграє  значну  роль  у  житті  людини,  воно  не  існує  поза  певним середовищем  і  може  бути  зрозумілим  лише  у  взаємодії  з  ним.   Водночас виховання  є  суспільним  процесом,  одним  із  компонентів  соціального середовища.

Девіантна поведінка: форми, види, причини, профілактика

Соціальні норми поведінки необхідно дотримуватися всім членам сучасного суспільства. Іноді деяким людям властиво виходити за встановлені межі, демонструючи поведінку, яка відхиляється від норм або девіантну поведінку, що суперечить прийнятим правилам і нормам. Корисно знати ознаки людини з симптомами такої поведінки і розуміти, як це можна виправити, інформує UkrMedia.

Девіантна поведінка — що це таке?

Поведінка, що не вкладається в рамки розуміння більшості людей, називається девіантною. До такої поведінки не відносяться звичайні дії середньостатистичного громадянина, адже вони не викликають нерозуміння, шок, подив, страх, ворожість з боку звичайних громадян. Девіантна поведінка поділяється на два типи, так, розрізняють позитивну і негативну девіантну поведінку. До позитивної відносяться гіперактивність, талант, що межує з геніальністю, помірність — дії, що не суперечать букві закону.

Негативні типи девіантної поведінки це:

  1. Існування без певного місця проживання, жебрацтво на вулицях, безпритульність, якщо мова йде про неповнолітніх дітей і підлітків.
  2. Жорстоке ставлення до тварин і людей, яке знаходиться в нормах права, але викликає занепокоєння і страх оточуючих.
  3. Пристрасть до шкідливих звичок — алкоголю, наркотиків. Сюди ж можна віднести пристрасть до комп’ютерних і азартних ігор, проституції, крадіжки, та інші дії, за які передбачена відповідальність з різним ступенем тяжкості згідно законодавства.

Девіантна поведінка в соціології

На появу ознак девіантної поведінки впливає соціальне середовище людини. Девіантна поведінка в соціології показує, що не завжди вдається врегулювати все за допомогою прийнятих у суспільстві норм поведінки. Від невідповідності між цілями і можливостями люди використовують інші засоби для досягнення результату, наприклад, застосування протизаконних методів. Інший варіант — соціальна девіація, яка притаманна бунтарям, революціонерам, терористам, які протестують проти сформованих підвалин.

Ознаки девіантної поведінки

Нестандартна поведінка, що виходить за рамки правил, характеризує юнацький максималізм. Дітям складно приборкати гормональний вибух, що відбувається в організмі в період зростання. Часто вибір деяких підлітків стає цілковитою суперечністю встановлених дорослими людьми правилами. Часто це приносить проблеми як фізичного, так і психічного характеру. У складний підлітковий період типовими проявами девіантної поведінки є дії, які:

  1. Викликають осуд дорослих.
  2. Наносять шкоду підлітку і оточуючим його людям.
  3. Стають причиною частих конфліктів з друзями і близькими.
  4. Сприяють зниженню успішності в школі.
  5. Можуть розвивати фобії і різноманітні страхи.
  6. Знижують самооцінку і породжують комплекси.

Причини девіантної поведінки

Необхідно розібратися, що є поштовхом, що сприяє прояву девіантних дій. Проблеми у стосунках між батьками і дітьми стають причинами такої поведінки. Подібні ознаки притаманні дітям, які виховуються в неповних сім’ях. Часом турботи та контролю одного з батьків мало. Не всі сім’ї стають неповноцінними з власної волі. Смерть одного з батьків, розлучення — привід дорослим задуматися про психічне здоров’я дітей. Різні проблеми стають причинами, що викликають девіантну поведінку, приклади цього відомі батькам:

  1. Різноманітні страхи і комплекси дитини, про які він соромиться розповісти дорослим.
  2. Відсутність контролю з боку батьків, розуміння власної безкарності за будь-які дії.
  3. Агресія, роздратованість, негативне сприйняття навколишнього світу.
  4. Психічні відхилення, з якими складно впоратися самостійно.

Форми девіантної поведінки

Зрозуміти, що є відхиленою від норми поведінкою, непросто. У кожному окремому соціумі існують певні правила, норми і порядки. Те, що прийнятно, наприклад, для злочинних кварталів Мексики, здасться аморальним у культурних столицях світу. Видів такої поведінки багато, всі вони поділяються на кілька груп: адиктивна, делінквентна, аморальна, суїцидальна. На кожній формі девіантної поведінки слід зупинитися більш докладно.

Адиктивна поведінка

Піти з реальності, зануритися у власний вигаданий світ, де немає поганих людей, негативних емоцій, все просто і зрозуміло — досягти цього дозволяє девіантна адиктивна поведінка. Поняття походить від англійського слова «аddiction», що позначає «шкідлива звичка». Види девіантної поведінки, спрямовані на аддикцію можуть бути різними — від легких до важких форм. Цей тип девіації виражається в наступних негативних діях:

  • пристрасть до спиртних напоїв, наркотиків, тютюну;
  • потяг до азартних та комп’ютерних ігор;
  • проституція.

Делінквентна поведінка

Дії, в результаті яких порушується закон, називаються делінквентною девіантною поведінкою, та контролюється вона педагогами, соціологами, криміналістами. Виділяють три типи:

  1. Слабка — дрібні правопорушення, які не тягнуть суворого покарання, наприклад, хуліганство, лайка в громадських місцях, публічне розпивання спиртного.
  2. Середня — дисциплінарні порушення трудового законодавства, наприклад, запізнення на роботу, поява в робочий час у нетверезому вигляді.
  3. Важка — дії, які серйозно порушують законодавство, і тягнуть відповідальність, такі як проституція, продаж наркотичних засобів, злодійство, сексуальне насильство.

Аморальна поведінка

Визначити, що таке мораль, складно. Девіантна аморальна поведінка залежить від культури суспільства і традицій. Так, якщо в одних країнах зрада вважається поведінкою, яка засуджується, то в Японії, наприклад, до цього ставляться з розумінням. Інститут гейш, які розважають чоловіків, у цій країні розвинений сильно. Подібне явище у нас називається проституцією, і карається за законом. Ось чому типи девіантної поведінки потрібно розглядати в розрізі конкретної країни і національності, роблячи ставку на норми моралі.

Суїцидальна поведінка

Самогубство — не рідкість серед молодого покоління. Дії, які спрямовані на заподіяння шкоди власному здоров’ю, відносяться до суїцидальної девіантної поведінки підлітків. Деякі його типи спрямовані на демонстрацію, викликання почуття жалості, звернення уваги на свою персону. Ще такі дії деколи відбуваються в стані афекту, в результаті сильного душевного потрясіння або травми. Іноді суїцидальна поведінка носить розважливий характер і частіше за інших досягає мети.

Наслідки девіантної поведінки

Масовий характер набуває девіантна поведінка в психології, це справжній бич сучасного життя. Його наслідки можуть бути непередбачуваними, від простого засудження суспільством до позбавлення життя. Все залежить від типу девіантної поведінки, від здатності і готовності людини повернутися до нормального життя. Найчастішими наслідками такої поведінки можна назвати порушення особистості людини та проблеми зі здоров’ям. Від цього страждають рідні людини, яка обрала такий стиль життя, а також друзі та колеги.

Корекція девіантної поведінки

Тільки позитивні дії можуть допомогти змінити і попередити девіантну поведінку у підлітків. До таких форм корекції можна віднести:

  1. Створення сприятливого фону для повсякденного життя.
  2. Інформаційна наповненість — лекції, бесіди, уроки, які пояснюють як визначити межу між девіантною і правильною поведінкою.
  3. Терапія «протилежністю» — вчинки, на які у звичайному житті людина ніколи не зважилася би, наприклад, стрибок з парашутом або вираження себе в творчості.
  4. Розвиток способів самовираження, які не виходять за рамки моралі суспільства.

Профілактика девіантної поведінки

Існує пряма залежність між розвитком такої поведінки у молодого покоління і зростанням у суспільстві злочинних явищ. Бажання вчиняти протиправні дії зростає разом з розвитком девіантної поведінки дітей і підлітків. Ось чому заходи, спрямовані на профілактику, повинні вводитися повсюдно у всіх навчальних закладах. Їх метою має стати доведення до свідомості підлітків, що за кожен вчинок необхідно нести відповідальність. Існують різноманітні форми профілактичної роботи з дітьми:

  1. Ігри та тренінги за участю професійних психологів, на яких завданням дорослих є формування правильного ставлення дитини до власної персони.
  2. Уроки і лекції на тему девіантної поведінки, пояснюють підліткам те, чому не можна порушувати Конституцію, і чим це загрожує.
  3. Програми, що включають в себе цикл з кількох занять з профілактики девіантної поведінки.

Книга «Психологія девіантної поведінки» – Н. Максимова, купити за ціною 99.00 на YAKABOO: 978-966-06-0605-0

Чудовий посібник, хоча і виданий ще десять років тому

Не дивіться на те, що книгу видано ще десять років тому, – вона зовсім не застаріла, а інформація викладена в ній є досить актуальною і на сьогоднішній день.
Автор у своїй книзі приділяє увагу важливій соціальній проблемі сучасного суспільства – соціально-психологічній дезадаптації та, як наслідок, девіантній поведінці. При чому, автор не зосереджує нашу увагу на якомусь конкретному віковому періоді. Хоч і відомо, що першооснови такої поведінки мають початок в дитинстві та підлітково-юнацькому віці, втім – не оминає увагою автор і вже дорослих девіантів, наприклад, злочинців, засуджених до позбавлення волі.
У посібнику розкриваються першопричини соціально-психологічної дезадаптації, схильності особистості до правопорушень та, злочинної або саморуйнівної поведінки. А причини – можуть бути досить різними, і, дякувати автору – вона підійшла до теми з усією серйозністю, демонструючи на сторінках своєї праці різноманітні варіанти того, чому конкретна, окремо взята людина, може проявляти асоціальну поведінку та вчиняти злочини.
Також, згадаю про той факт, що автор належить до тих фахівців, котрі досконало володіють темою. Наталя Юріївна Максимова – доктор психологічних наук, очолює лабораторію психології соціально дезадаптованих неповнолітніх при Інституті психології ім. Костюка та, викладає на факультеті психології славнозвісного Київського національного університету ім. Шевченка. Можна було б ще багато чого зазначити про автора, але, головне в тім, що Максимова – досвідчений практичний психолог з багаторічним досвідом і, великою кількістю вдячних пацієнтів, котрим вона допомогла.
Тому, враховуючи цей факт – можна з впевненістю сказати, що викладений в книзі матеріал – пройшов випробування на практиці і, стовідсотково діє. Все залежить лише від особи психолога – наскільки йому вистачить професіоналізму, використати отриману інформацію на практиці.
В будь-якому разі, цей посібник я порекомендую не лише психологам, соціальним працівникам та педагогам, котрі займаються з дітьми з девіантною поведінкою, а й працівникам пенітенціарної служби, правоохоронних органів, працівникам служби у справах дітей, психологічним тренерам та, загалом всім, хто так чи інакше, взаємодіє з людьми, що мають певні відхилення в поведінці чи відчувають складність у соціалізації та самоактуалізації. Ну і, звісно, посібник буде знахідкою для допитливих та відповідальних студентів відповідних спеціальностей.

Особливості девіантної поведінки у молодших школярів

Основні теорії і поняття девіації. Педагогічні аспекти вивчення особистості учня з відхиленнями у поведінці: негативні особистісні утворення у дітей молодшого шкільного віку, причини виникнення девіантної поведінки у неповнолітніх та їх профілактика.
Краткое сожержание материала:

Размещено на

Размещено на

Курсова робота

Особливості девіантної поведінки у молодших школярів

Вступ

девіантний школяр учень педагогічний

У сучасному суспільстві соціальні процеси, які відбуваються характеризуються декількома тенденціями. З одного боку, це руйнування форм спільної людської діяльності, які існували раніше, а з іншого — становлення їх нового різноманіття. Нововведення у галузях економіки, права, політичного улаштування невпізнанно змінили суспільне життя. Це зумовило серйозні зміни у культурному просторі: злам цінностей, норм, традицій, стереотипів, колишніх стилів мислення та діяльності.

Динамізм соціальних процесів у періоди криз і значних соціальних перетворень призводить до того, що попередні соціальні норми та цінності руйнуються, перестають відповідати новим життєвим умовам, люди втрачають орієнтацію, що у свою чергу веде до дезорганізації та соціальних відхилень.

Україна переживає зараз соціально-економічну, політичну і культурну кризу, коли у поведінці людей посилюються девіантні прояви та прискореними темпами розвивається стан аномії. В ході радикальних перетворень у сучасному українському суспільстві стрімко зросла злочинність, отримали широке розповсюдження інші види девіантної поведінки.

Але особливо небезпечною є стійка тенденція до зростання рівня дитячої злочинності.

Девіантна поведінка, у всіх її проявах (злочинність, алкоголізм, наркоманія), — міцний вузол медичних, соціальних і правових проблем, не — вирішення яких може заподіяти непомірні збитки народному здоров’ю, економіці, правопорядку.

Проблема підліткової протиправної діяльності, алкоголізму, наркоманії, на нашу думку, є найскладнішою, особливо сьогодні, коли за даними соціологів, кількість підлітків, що вживають наркотичні засоби, алкоголь, здійснюють протиправну діяльність, невпинно зростає. Це явище, поряд з несприятливими соціальними, економічними та медичними наслідками негативно відображається і на житті всього суспільства, його культурі, добробуті, демографічних показниках.

Об’єкт дослідження — девіантна поведінка школяра.

Предмет дослідження — є прояви девіантної поведінки молодшого школяра.

Мета дослідження — на основі теоретичного аналізу та наукових джерел описати причини виникнення та особливості прояву девіантної поведінки у молодших школярів.

Завдання:

1. Дати теоретичне обгрунтування понять девіація та девіантна поведінка.

2. Виявити причини виникнення девіантності.

3. Дати характеристику негативних особистісних утворень дітей молодшого шкільного віку.

4. Описати шляхи прояву ранньої профілактики девіантних дітей.

1. Проблема девіантності у педагогічній літературі

1.1 Основні теорії і поняття девіації

Під девіантною поведінкою (від лат. deviatio — відхилення) розуміють дії та вчинки людей, соціальних груп, що заперечують загальним нормам чи визнаним шаблонам і стандартам поведінки. Таким чином, сутність девіантної поведінки полягає у недотриманні вимог соціальної норми, у виборі іншого, ніж вона описує, варіанту поведінки в тій чи іншій ситуації, що призводить до порушення ступеня взаємодії особистості і суспільства, групи і суспільства, особистості й групи. В основі відхилень часто лежать конфлікт цінностей, інтересів, розходження потреб, деформація способів їх задоволення, помилки у вихованні, життєві негаразди, прорахунки тощо. [3, с. 3].

Набуття соціального досвіду людини в період її підліткового віку визначається комплексом взаємопов’язаних проблем. Інтенсивна перебудова організму, його відверто соціальне пристосування, породжене поширенням контактів з середовищем відбувається у взаємодії внутрішніх психофізіологічних якостей і систем зовнішнього нормативного, субкультурного, екологічного впливу. І в кожному, окремо взятому випадку цей процес залежить від багатьох закономірних і випадкових факторів: генетичних і мутаційних; етнокультурних і субкультурних; характерологічних і неспецифічних реакцій поводження особи у знайомих стресових ситуаціях. Внаслідок цього, шлях нагромадження соціального досвіду — проблемний, непередбачений в своїх наслідках.

Як засвідчують Е. Дюркгейм, Р. Мертон, Е. Фром, індустріальні і постіндустріальні епохи не знають гармонійного перебігу з дитинства у дорослий світ. (6, с. 7). Якщо ці відхилення укладаються в допустимі суспільством морально-правові норми, то суспільство не переслідує підлітка і його поведінку визначають як нормальну. Відхилення ж, що не відповідають морально-правовим уявленням суспільства щодо соціалізації неповнолітніх, засуджуються, і на них накладаються морально-правові стягнення. Невміння гармонізувати стосунки неповнолітнього з існуючими в суспільстві нормами і соціальними установками, схилити його до позитивного змісту суспільного життя породжує відповідні суперечності, конфліктні стани, що за певних умов, набувають деструктивного характеру, створюють особистісний і соціальний розвиток дитини і тим самим сприяють поширенню негативних явищ.

Суперечність соціального пристосування проявляється у проблемі девіантної поведінки (злочинність, наркоманія, алкоголізм). Основні підходи до пояснення цієї проблеми розглядали Е. Дюркгейм «теорія соціальної аномії; вчення про соціальну норму, соціальний контроль і інститут норм в структуралізмі Т. Парсонса; теорія зв’язку абсолютних норм з культурними нормами і співвідношення норм і відхилень П. Уорслі; теорія соціального детермінанта колективної поведінки, девіацій і соціального контролю Н.Дж. Смелзера; біопсихологічні концепції норми і патології в теоріях З. Фрейда і Ч. Ломброзо (3, с7).

Визначаючи сутність девіантної поведінки, необхідно зазначити, що вона поділяється на два типи:

До першого типу відносять, як правило, таку поведінку, що набирає суспільно — несприятливих, навіть дуже небезпечних форм (наприклад, злочинність), внаслідок чого суспільство змушене застосовувати відповідні санкції. Соціальні наслідки цього типу девіантної поведінки полягають у підриві громадського порядку, посиленні ентропійних процесів, розпаду особистості, зниження якості роботи й рівня суспільних стандартів, наростанні соціальної апатії тощо. Рушійною силою цього типу девіантної поведінки є деформовані потреби і цінності, що спонукають особистість або соціальну групу діяти всупереч вимогам суспільства. Причинами такої поведінки можуть бути також дефекти правової та моральної свідомості, які часто пов’язані навіть із особливостями їхньої емоційно-вольової сфери, настроєм, сподіваннями.

Другий тип девіантної поведінки пов’язаний із процесом розвитку суспільства, застаріванням його соціальних норм, критеріїв та стандартів, які необхідно змінювати, оскільки вони гальмують процеси суспільного розвитку. Масштаби поширення різноманітних форм девіантної поведінки цього типу рухливі. Наприклад, вони можуть значно зростати в період соціальних змін, реформ, революційних перетворень, коли відбувається руйнування стереотипів і застарілих норм поведінки. У цих випадках далеко не кожна форма соціального відхилення (девіації) заслуговує лише негативної оцінки. Часто вона містить у собі вказівку щодо необхідності зміни «непрацюючих» норм та оновлення застарілих цінностей. Таким чином, цей тип соціальних відхилень має відповідний прогресивний зміст, зв’язок майбутніх суспільних змін. [3, с. 4].

Усе це свідчить про складність критеріїв оцінки різноманітних типів і форм девіантної поведінки. Розробка таких критеріїв входить до предметної сфери девіантної соціології і вимагає усвідомлення співвідношення нормативної системи поведінки, нормативної свідомості суспільства та об’єктивними вимогами, перспективами його розвитку. Тобто виникає проблема, що найбільш повно виражає цю перспективу, — пануюча норма або невідповідна їй поведінка.

Як нами було відмічено, індивід стає особистістю в процесі соціалізації, тобто засвоєнні морально-етичних і правових норм, в тому числі відповідних цінностей і норм поведінки. Спектр соціальних цінностей достатньо широкий — це цінності моральні, етичні, ідеологічні, політичні, релігійні, естетичні і інші. Цінності моральні і етичні тісно пов’язані з суспільними ідеалами. Найважливіша функція соціальних цінностей — відігравати роль критеріїв вибору із альтернативних способів дій. Цінності будь-якого суспільства взаємодіють між собою, і тим самим вони є принципами даної культури.

У випадку, коли систему соціальних цінностей характеризує стійкість, довготривалість і поширеність в межах даного суспільства, вона формалізується, конкретизується в формі соціальних норм. В житті існують часто повторювані відносини між членами суспільства. Ці відносини і попадають під поняття об’єктивної норми в поведінці людей.

Відхилення від середнього образу поведінки до якогось часу вкладаються в рамки того, що можна вважати об’єктивною соціальною нормою. Якщо ж особа досягла певної межі, ступінь відхилення буде настільки високою, що такого роду поведінка, буде віднесена до числа аномалій, актів антисуспільних, злочинних [4, с. 479 — 480].

Слід зауважити, що соціальні відхилення в поведінці людей настільки ж різноманітні, наскільки різноманітні існуючі еталони поведінки — норми, шаблони, стандарти тощо. Вчинок (дія) може не відповідати соціальній нормі з об’…

Поняття норми та девіацій поведінки

УДК 316.624

 

Н. М. Гуцуляк,

кандидат психологічних наук

 

ПОНЯТТЯ НОРМИ ТА ДЕВІАЦІЙ ПОВЕДІНКИ

Автором розкриваються критерії визначення умовної норми, а також досліджуються маркери девіантних схильностей.

Автором раскрываются критерии определения условной нормы, а также исследуются маркеры девиантных склонностей.

In this article the author reviews criteria of defining relative norm and studies markers of deviant inclinations.

У сучасній науці і практичній діяльності в галузях педагогіки, психології, криміналістики, психіатрії під час характеристики   й оцінювання певних форм поведінки вживають термін «девіантна поведінка». Відповідно, є різноманітні підходи до проявів девіантної поведінки, що утруднює її визначення. Наразі не існує ні чітко встановленого визначення абсолютної поведінкової норми, ні абсолютного розуміння девіації.

На думку І. С. Кона, девіантна поведінка — це система вчинків, які мають відхилення від загальноприйнятої чи уявно допустимої норми, чи то норми психічного здоров’я, права, культури чи моралі. Виходячи з даного визначення, девіантна поведінка включає дві великі категорії:

1) це поведінка як відхилення від норм психічного здоров’я, що передбачає наявність явної або прихованої психопатології. Так, М. Раттер підкреслює, що для оцінювання можливого відхилення в будь-якій поведінці слід використовувати декілька різних критеріїв:

  • нормативи, що відповідають віковим особливостям і статевій належності дитини;
  • тривалість збереження розладу;
  • життєві обставини;
  • соціокультурне  оточення;
  • ступінь порушення;
  • тип симптому;
  • тяжкість і частота симптомів;
  • зміна поведінки;
  • ситуаційна специфічність симптому [1];

2) це асоціальна поведінка, яка порушує певні соціальні та культурні норми, особливо правові. Якщо такі вчинки відносно незначні, їх називають правопорушеннями, а якщо вони    серйозні і караються законом, їх іменують злочинами. Відповідно, говорять про делінквентну (протиправну) і кримінальну (злочинну) поведінку [2, с. 237].

Як зазначають Б. В. Зейгарник та Б. С. Братусь [3], парадокс сучасних уявлень про особистість полягає в тому, що ми значно більше маємо інформації про аномалії особистості, її патологічні відхилення, ніж про те, що, з погляду психології, є особистість нормальна. Ті ж погляди, що сформовані на поточний момент у межах зарубіжної психології на норму і патологію, є поки що недостатньо обґрунтованими.

Поширеним є підхід, відповідно до якого норма розуміється, насамперед, як відсутність певних виражених патологічних симптомів. Зрозуміло, що цей підхід, у кращому разі, окреслює межі кола, в якому слід шукати специфіку норми, однак саму специфіку не визначає. Найбільш поширеним для багатьох психологів залишається поняття «норми» як чогось середнього, усталеного, як чогось найбільш пристосованого до навколишнього середовища. Не вирішує проблеми і так званий культурно-релятивістський підхід, згідно з яким про наявність норми свідчить відповідність поведінки людини нормам і правилам   культури.

Як відповідь на дані точки зору в психологічній літературі спостерігається поява нового підходу, а саме поява описових критеріїв у поясненні понять «норма» і «патологія» (Е. Фромм, 1947; Г. Оллпорт, 1960). Описовий підхід має переваги порівняно з щойно названими підходами, оскільки намагається визначити, накінець, те позитивне, що несе в собі нормальна людська особистість. Однак  і він характеризується наявністю певних обмежень: 1) більшість описів не співвіднесено з психологічним категоріальним апаратом; 2) здійснюється, як правило, опис кінцевого продукту — особистості, не залишаючи поза увагою сам процес, внутрішні закономірності, рушійні сили виникнення та формування її властивостей.

Доцільно зауважити, що існують концепції, які взагалі не розглядають питання нормального розвитку особистості. Така проблема, наприклад, не існує взагалі у біхевіоризмі: поняття «нормальність» розглядається як адаптивність, відповідність поведінки середовищу (Б. Скіннер, 1971). Через невбачання З.Фрейдом якісної відмінності невротичної особистості від нормативної та розгляд їх мотивації на одному рівні, проблема специфіки нормального розвитку не розглядалася і в теорії психоаналізу.

Погляди біхевіоризму і фрейдизму викликали критику  як у радянській психологічній літературі (С. Л. Рубінштейн, 1957; М. Г. Ярошевський, 1974 та ін.), так і в зарубіжній (А. Маслоу, Г. Оллпорт та ін.). Особливий інтерес становить концепція Г. Оллпорта, що створювалася у гострій полеміці з біхевіоризмом і фрейдизмом і є їхнім теоретичним антиподом. На відміну від З. Фрейда, у Г. Оллпорта саме свідоме «Я» у здорової особистості володіє основною динамічною силою та відіграє вирішальну роль в організації і спрямуванні людської поведінки. У своїй концепції Г. Оллпорт визначає як анаболічні механізми, які забезпечують психічне здоров’я особистості, так і катаболічні, патогенні. Незважаючи на те, що ця концепція виявляє цілу низку важливих позитивних характеристик особистісних, вона має і суттєві обмеження: 1) є методом узагальнення особистих якостей відомих, творчих особистостей; 2) не чітко усвідомлюється суть нормального розвитку особистості; 3) не здатна пояснити природу відхилень від нормального розвитку особистості — як тривалих, так і тимчасових [3].

Жоден із названих підходів не вирішує проблеми визначення психічної норми, і тому багато психологів взагалі намагається уникати такої проблеми у своїй роботі. Однак вирішення її є надзвичайно важливим і потребує пильної уваги до себе з нових позицій науковців на сучасному етапі розвитку науки.

Б. С. Братусь, аналізуючи поняття «норма» і «патологія», стверджує, що це не сума якостей, а певний процес їх розвитку. Цей процес, на думку вченого, може бути повною мірою зрозумілий не лише в поєднанні з психологічним, але й, в основному, з моральним простором буття людини [4, с. 14–15].

Г. М. Бреслав для аналізу поведінкових проявів особистості, які не є патологічними і водночас такими, що їх не можна розглядати як нормальні, уводить термін «відхилення у формуванні особистості». Поява в поведінці невідповідних даному періодові формування особистості якостей або відсутність відповідних якостей протягом досить тривалого проміжку часу і є свідченням відхилення у формуванні особистості [5].

Нормальна поведінка, на думку С. І. Розума, — це не лише цілевідповідна поведінка, але й така, що відповідає вимогам і обмеженням двох систем регуляції поведінки — системи конвенційних норм і системи міжособистісних стосунків [6].

Л. О. Запорожець зазначає, що нормою потрібно вважати не статистично середню особистість, а таку, яка в найбільш яскравій формі втілює сутнісні характеристики людини. Науковець вважає таку поведінку нормальною, вона відповідає соціально прийнятим моральним нормам [7].

Аналіз девіантної поведінки як такої, що відхиляється від прийнятих у суспільстві норм, здійснюється багатьма науковцями. Л. І. Карпенко, А. В. Петровський, М. Г. Ярошевський у психологічному словнику визначають девіантну поведінку «як систему вчинків або окремий вчинок, які суперечать прийнятим у суспільстві правовим або моральним нормам» [8, с. 224].

Як зазначає Я. І. Гілінський, під девіантною поведінкою розуміють вчинок, дії людини або соціальне явище, виражене в масових формах людської діяльності, які не відповідають суспільним нормам [9].

В. А. Балцевич та інші науковці підкреслюють, що девіантна поведінка — це не лише поведінка, що пов’язана з порушенням встановлених норм, законів. Часто девіантна поведінка перебуває на межі порушення закону, але не переступає її: погана успішність, низька якість роботи, невихованість тощо [10].

В. А. Захарчук відмічає поширення розуміння поняття девіантної поведінки як дії та вчинків окремих людей або груп, що суперечать нормам та стандартам поведінки [11].

Девіантна поведінка І. В. Павловим визначається як поведінка, в якій стійко проявляється відхилення від соціальних норм, включаючи відхилення як корисливої, агресивної орієнтації, так і відхилення соціально-пасивного типу [12].

Девіантну поведінку характеризують як поведінку, що відрізняється від норм або прийнятих у суспільстві стандартів, які задовольняють соціальні очікування. Девіантність, таким чином, полягає не в самій поведінці, а в тому факті, що ця поведінка суперечить встановленим у суспільстві правилам. Найбільш переконливо ця точка зору викладена в «теорії ярликів» Г. Беккера (G. Becker) [13].

Ф. Патакі вважає, що існує два основних критерії девіантної поведінки:

1) порушення діючих, соціально ціннісних норм;

2) шкода, спричинена самій «затронутій» особі і (або) суспільному благополуччю та оточуючим [14].

У своєму дослідженні ми визначаємо і дотримуємося поняття девіантної поведінки як вчинку, дії людини, що не відповідають офіційно встановленим або фактично сформованим соціальним нормам даного суспільства, серед яких особлива роль належить саме моральним нормам.

ЛІТЕРАТУРА

  1. Раттер М. Помощь трудным детям: Пер. с англ. /  Под общ. ред. А. С. Спиваковского; Предисл. О. В. Баженовой и  А. Я. Варга.—  М.: Прогресс, 1987.—  424  с.
  2. Кон И. С. Психология ранней юности: Кн. для учителя.— М.: Просвещение,  1989.—  255 с.
  3. Зейгарник Б. В., Братусь Б. С. Очерки по психологии аномального развития личности.— М.: Изд-во Моск. Ун-та, 1980.— 169 с.
  4. Братусь Б. С. Психологическое и нравственное пространство нормы // Журнал практикующего психолога.— 1997.— № 3.— С. 6–15.
  5. Бреслав Г. М. Эмоциональные особенности формирования личности в детстве: норма и отклонения.— М.: Педагогика, 1990.— 144  с.
  6. Розум С. И. Психологические аспекты проблемы психической нормы // Журнал практического психолога.— 1997.— № 2.— С.  19–28.
  7. Запорожец Л. А. Психологические особенности становления нравственного поведения у младших подростков // Психологические проблемы выявления и коррекции отклоняющегося поведения школьников: Сб. науч. тр. / АПН СССР, НИИ общ. и пед. психологии; [Редкол.: Д. И. Фельдштейн (отв. ред.) и др.].— М.: АПН СССР, 1990.—  С.  18–26.
  8. Краткий психологический словарь / Сост. Л. А. Карпенко; Под общ. ред. А. В. Петровского, М. Г. Ярошевского.— М.: Политиздат, 1985.— 431 с.
  9. Гилинский Я. И. Социология девиантного поведения как специальная социологическая теория // СОЦИС.— 1991.— № 4.— С. 72–78.
  10. Семья и молодёжь:  профилактика  отклоняющегося поведения / В. А. Балцевич, С. Н. Бурова, А. К. Воднева и др.— Мн.: Университетское,  1989.—  144 с.
  11. Захарчук В. А. Девиантное поведение учащихся младших классов // Начальная школа.— 1998.— № 2.— С.   101.
  12. Павлов И. В. Предупреждение отклоняющегося поведения и правонарушений школьников // Мир психологии.— 1998.— № 2.— С. 141–151.
  13. Васильева Ю. А. Особенности смысловой сферы личности при нарушениях социальной регуляции поведения // Психологический журнал.— 1997.— Т. 18.— № 2.— С.    58–78.
  14. Патаки Ф. Некоторые проблемы отклоняющегося (девиантного) поведения // Психологический журнал.— 1987.— Т. 8.— № 4.— С. 92–102.

Ключові слова: норма, девіантна поведінка, патологія, відхилення в формуванні особистості .

Ключевые слова: норма, девиантное поведение, патология, отклонения в формировании личности.

Key words: norm, deviant behaviour, pathology, deviations in personality formation.

Номер сторінки у виданні: 107


Повернутися до списку новин

Соціологія девіантної поведінки

Концепція курсу7 
ЧАСТИНА 1. НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КУРСУ «СОЦІОЛОГІЯ ДЕВІАНТНОЇ ПОВЕДІНКИ»9 
ЧАСТИНА 2. ЛЕКЦІЙНИЙ КУРС46 
Модуль 147 
Тема 1. Теоретичні основи і класифікація девіантної поведінки47 
1.1. Визначення девіантної поведінки47 
1.2. Причини девіації50 
1.3. Критерії девіантної поведінки51 
1.4. Соціальні норми51 
1.5. Соціальні відхилення від поведінкової норми54 
1.6. Формальні й неформальні соціальні норми57 
1.7. Критерії соціальних норм58 
1.8. Соціальний контроль59 
1.9. Висновки61 
Тема 2. Теоретичні вчення про девіантну поведінку63 
2.1. Девіація: історична ретроспектива63 
2.2. Мислителі епохи Еллінізму про людську поведінку65 
2.3. Середньовічна філософія про поведінку людини69 
2.4. Філософи епохи Відродження про поводження індивіда70 
2.5. Характеристика поведінки людини у Новий час72 
2.6. Німецька класична філософія про поведінку людини74 
2.7. XX ст.: девіантна поведінка79 
2.8. Висновки84 
Модуль 287 
Тема 3. Характеристика форм і видів девіантної поведінки. Злочинність та її прояви87 
3.1. Історія соціології злочинності87 
3.2. Актуальність проблеми злочинності93 
3.3. Поняття злочину95 
3.4. Причини формування злочинності100 
3.5. Класифікація та типологія злочинців103 
3.6. Висновки105 
Алкоголізм: соціальні проблеми106 
3.7. Історичний аспект пияцтва та алкоголізму106 
3.8. Актуальність проблеми алкоголізму108 
3.9. Причини вживання алкоголю110 
3.10. Молодіжне пияцтво та його наслідки112 
3.11. Соціальні проблеми алкоголізму116 
3.12. Висновки117 
Тема 4. Проституція як негативне соціальне явище119 
4.1. Історія проституції119 
4.2. Актуальність проблеми проституції123 
4.3. Визначення проституції124 
4.4. Проституція в Україні126 
4.5. Сутенерство та звідництво129 
4.6. Категорії і типи представниць секс-бізнесу132 
4.7. Суспільне ставлення до проституції135 
4.8. Висновки136 
Суїцид та проблеми його подолання137 
4.9. Історія суїциду137 
4.10. Актуальність проблеми суїциду140 
4.11. Засоби вчинення суїциду142 
4.12. Проблеми суїциду: позасусиільні чинники самогубств143 
4.13. Соціальні чинники самогубств147 
4.14. Причини самогубств150 
4.15. Причини підліткового суїциду155 
4.16. Висновки156 
Тема 5. Наркоманія — глобальна проблема сучасності158 
5.1. Історичні аспекти наркотизму158 
5.2. Актуальність проблеми наркоманії160 
5.3. Поширення наркотиків162 
5.4. Шляхи залучення до наркотиків165 
5.5. Вплив наркотиків на людину167 
5.6. Типи споживачів наркотичних речовин169 
5.7. Висновки170 
ВІЛ/СНІД — соціальна хвороба171 
5.8. Історія ВІЛ/СНІДу171 
5.9. Актуальність проблеми поширення ВІЛ/СНІДу172 
5.10. Шляхи зараження ВІЛ-інфекцією175 
5.11. Висновки177 
Модуль 3178 
Тема 6. Профілактика девіантної поведінки178 
6.1. Актуальність проблеми профілактики девіантної поведінки178 
6.2. Технології профілактики девіантної поведінки179 
6.3. Профілактика злочинної поведінки183 
6.4. Профілактика алкоголізму186 
6.5. Профілактика проституції189 
6.6. Профілактика суїцидальної поведінки195 
6.7. Профілактика наркотичної залежності й ВІЛ/СНІДу197 
6.8. Висновки206 
ЧАСТИНА 3. ДОВІДКОВА ІНФОРМАЦІЯ209 
Законодавство про ВІЛ/СНІД209 
Профілактика СНІД при пораненнях211 
10 основних факторів, які необхідно знати про ВІЛ-інфекцію та СНІД213 
Правила уникнення ризику ВІЛ-інфікування214 
Класифікація та види наркотиків215 
Глосарій228 

Перейти к основному содержанию Поиск